Олег Миколайович народився у селі Удачне Дніпропетровської області. Безмежно його любив упродовж життя і завжди, при першій можливості, туди поспішав.
Захоплювався активним відпочинком. Мав близько десяти свідоцтв про стрибки з парашутом та стільки ж занурень з аквалангом. Любив грати у шашки, нарди. Із 1993 року був донором крові та її компонентів, завжди щиро сподівався, що його дії врятують комусь життя і покращать здоров’я. У 2009 році отримав посвідчення почесного донора.
Близько 30 років Олег Миколайович працював на підприємстві «Інтерпайп Ніко Тьюб», за пів року до вторгнення планував відзначити вихід на пенсію. Він був нагрівальником металу на дільниці прокату. Керівники згадують Олега відповідальним, колеги – людиною, яка завжди прийде на допомогу.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік відмовився від броні, яке дало підприємство, та добровільно пішов на фронт. Казав: «Я не зможу спостерігати за тим, що окупанти роблять на нашій землі. Не хочу, щоб за мене воювали діти». Після останньої робочої зміни 26 лютого 2022 року приєднався до лав ЗСУ. Служив у 60-ій окремій механізованій Інгулецькій бригаді. Обіймав посаду старшини. Разом із побратимами виконував бойові завдання на межі Дніпровщини і Херсонщини. У середині березня з ним зник зв'язок. Останнє повідомлення: «Привіт, у мене все чітко. Наразі проблеми зі зв'язком, можливо надовго, передзвоню по можливості». Через два місяці загибель Олега підтвердилася.
Він надзвичайно любив Україну, спонукав до свідомого ставлення та спілкування державною мовою; прагнув своїми діями до змін на краще та допомагав без жодної користі для себе.
Світла пам'ять Герою!