Едуард Нєженец – людина з великим серцем, який понад усе любив сім’ю та Україну
Тільки ці дві пристрасті були в його житті – кохана дружина з маленькою донечкою та віддана служба Батьківщині. І поміж цих двох пристрастей йому важко було знайти компроміс
Народився Едуард с. Високопілля на Херсонщині; у багатодітній сім’ї – мав ще трьох братів і красуню-сестру.
Батька рано не стало, а мама тяжко і часто хворіла, тому Едуард фактично допомагав ростити своїх молодших братиків та сестричку. З підліткового віку він шукав підробітки, аби буквально, було за що прогодувати сім’ю.
Любов та турбота брата назавжди запам’яталася його братам і сестрі. Згадує наймолодший брат Ярослав:
Пам’ятаю як Едік, коли навчався у технікумі, запозичав в товаришів ігрову приставку та привозив її на вихідні аби ми з сестрою могли пограти в неї.
Едік завжди намагався привити мені любов до математики, та попри те, що він був дуже розумним та кмітливим - сам тяжко працював на виробництві будівельних матеріалів, аби забезпечити хоча б частково фінансову стабільність нашої сім’ї.
Він завжди брав мене з собою ,ідучи грати зі своїми однолітками, навчав мене футболу, настільного тенісу.
Він був для мене взірцем самостійності та індивідуальності.
Напевно через це, деякі знайомі його кажуть мені, що я схожий на нього за характером та вчинками. Саме за його прикладом, я й пішов боронити Україну у 2022 році
Сестричка Оля також відмічає наполегливість брата та цінує його турботу:
Пам’ятаю в школі Едік любив і добре розумів математику, він був дуже кмітливий та завжди розвивався, закінчив 9 класів, потім технікум та дуже рано почав працювати.
Багато працював, аби ми з молодшим братом могли піти до школи, у новому одязі.
Був дуже турботливим та добрим, допомагав усім, та нічого не просив взамін.
Багато усміхався, не говорив як йому тяжко буває у житті справлятися, завжди був світлий та позитивний.
Він ніколи не забував мене привітати зі святами, завжди телефонував, робив подарунки, та писав листи, навіть якщо був у жахливих умовах.
Також він дуже творча людина.
Якось ми з молодшим братом хотіли пограти в настільні ігри, але не було грошей в сім’ї аби купити, тож Едуард міг не спати всю ніч, аби придумати гру, намалювати її та продумати усі правила, я завжди дивувалась, як він все успівав робити.
Також він не був конфліктним, завжди дипломатично та аргументовано міг вирішитивсі питання.
Кума Алла розказує свої спогади про Едуарда:
Хочу розповісти вам про нашого кума, друга, який також є двоюрідним братом мого чоловіка.
Ми з Едуардом знаємо один одного ще з 14 років, це людина з великої літери, він приклад справжнього чоловіка.
У скрутних ситуаціях він завжди приходив на допомогу, як морально так і матеріально.
У нього було важке дитинство та юність, це були дуже складні часи, але він ніколи не падав духом, завжди шукав вихід із ситуації і знаходив його, всі проблеми вирішував самостійно, ніколи не уникав відповідальності за своє життя.
Пам’ятаю, як він радів, коли дізнався що Юлія ( дружина) вагітна, він весь час був впевнений що в них буде дівчинка – і так і сталося.
Свою донечку Міланочку він обожнював, завжди говорив, «кума мені 24 години у добі мало, я нічого не встигаю аби бути кращим». Він хотів і все для цього робив, бути кращим батьком та люблячим чоловіком.
Ми з моїм чоловіком були в Польщі, перед повномасштабним вторгненням, Едуард зателефонував до чоловіка і каже, «кум стоять війська росії на кордоні з Україною, зателефонуй до тещі, щоб вона виїхала з вашим сином (Едіка похресником) до нас у Львів, я буду допомагати і захищати».
Згадувати про нього дуже боляче, весь час хочеться плакати. Таких як він немає і ніколи не буде!
Тітка Людмила дуже важко сприйняла загибель улюбленого племінника:
Едуард Петрович Нєженєц…
Пішов у вічність - 13 березня 2022 року.
Та в думках, в пам’яті він з нами.
Рука не підіймається написати про нього «був». Та на жаль це так.
Це була чиста, сердечна, щира та дуже добра людина.
Нелегко було родині: п’ятеро діток, батька рано не стало, мама хворіла та теж рано пішла з життя. Вся сім’я пізнала багато болю.
Та попри все, я досі бачу його посмішку і звучить його голос: «Не переймайтесь, все нормально».
Він був розумним хлопцем, закінчив технікум, дуже багато працював, а потім пішов захищати Батьківщину. Від нього завжди віяло доброзичливістю, в ньому було світло, він ніколи не відмовляв у допомозі.
А який Едуард був чоловік та батько! Люблячий, уважний, турботливий! Любив та оберігав своїх дівчаток: дружину, донечку та сестричку.
Він і зараз з небес їх оберігає та захищає, адже він завжди вважав це своїм обов’язком!
Здобувши економічний фах та постійно працюючи на кількох роботах, Едуард із 2014 року рвався добровольцем до українського війська.
У 2015 році йому вдалося втілити задумане та приєднатися до підрозділу морської піхоти ЗСУ у м. Миколаїв. Саме цей підрозділ, за кілька років знайде прихисток у фортеці АЗОВСТАЛЬ.
Із дружиною Едуард познайомився у 2016 році, на той час він перебував на військовій службі у Маріуполі.
Після одруження, вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові у 2017 році, з того часу сім’я замешкала у Львові, де й народилася тка бажана донечка Мілана.
За час військової служби встиг побувати у зоні бойових дій АТО, на Донецькому напрямку, проходив службу під Черніговом, та повномасштабне вторгнення 2022 року застало Едуарда на Львівщині.
Лейтенант Едуард Нєженец тренував новобранці у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки. Він захоплювався тим, наскільки вдосконалюється військова справа в Україні і вмів передати своє захоплення цим ремеслом молодшим солдатам.
Рокового 13 березня 2022 року чотири російські ракети влучили на територію полігону, тіло Едуарда, як і багатьох інших військових, що перебували на той час там, знайшли під завалами аж увечері.
З того часу життя дружини Юлії поділилося на «до» та «після».
Жодного дня не проходить без сліз та навіть через рік після загибелі, Юлія досі часом гадає, можливо, це жахлива помилка чи моторошний сон.
На жаль, це не нічне жахіття, і країна-терорист щодня підло та безжально знищує українців, і протистояти цьому усіма силами намагаються військовослужбовці ЗСУ, які роблять все можливе та неможливе, аби ціною власного життя зупинити загарбника.
Дружина Юлія поставила собі за мету усіма доступними способами зберегти пам'ять про чоловіка, лейтенанта Збройних сил України, для якого захист рідної Батьківщини – був справою життя, яке він і віддав за неї.
Цей щоденний біль – він катує, не дає забути про себе ні на день, але я знаю, що повинна жити задля нашої донечки, яку Едуард так обожнював і так прагнув захистити від того, щоб російські окупанти не прийшли до нашого дому!
Навіть мертвий він цінніший, ніж мільйони їх живих (росіян)!
Своє життя прожив із гідністю, честю та любов’ю до сім’ї та Батьківщини– каже дружина Юлія
Лейтенант Едуард Нєженец похований на Личаківському кладовищі поруч із побратимами
Одержані нагороди:
Нагрудні знаки «Учасник АТО»
Нагрудний знак "Ветеран війни - Учасник бойових дій"
Медаль «За оборону рідної держави»
Орден «Хрест Богдана Хмельницького» (посмертно)
