Коли Василю було 6 років, у нього помер батько. Мати з сином і донькою переїхала в Херсонську область. В 1991 повернулася назад до росії, тільки сина забула. З того часу 13 річний хлопчина став працювати, спочатку за кусок хліба та кружку молока, а згодом, вже офіційно влаштований, відпрацьовує трудодні, спочатку пастухом, потім трактористом. В 18 років був призваний до армії, де залишився служити по контракту. В 2000 одружився, 2001 народився син, 2002 - донька. На початку 2007 року перейшов працювати на ПрАТ "ДМЗ", був бригадиром. У 2015 - 2016 брав участь в АТО. Потім знову повернувся на завод. В березні 2022 зі зброєю в руках: Кримінна, Лиман, Святогірськ..... Потім ротація. Якраз на кордоні з бульбашами було неспокійно. І його підрозділ перекинули туди. В проміжках між чергуваннями на позиціях будував бліндажне містечко з накритими переходами, з обігрівом. Знав, що їм скоро повертатися назад, але дбав про тих, хто приїде туди. Він був дуже працьовитий і мав золотезні руки, вмів все, і робив все дуже додільно. 19 грудня повернулися на Донеччину. Його кулемет косив ворога не даючи можливості пройти далі, але... 8 січня його життя обірвалося....

Вічна пам'ять Герою!