ПОНОМАРЕНКО ВІТАЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
(15.04.1972 – 08.10.2024) – солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Народився 15 квітня 1972р. в працьовитій дружній сім’ї, мав двох сестер та брата. Все життя проживав у селі Івано-Яризівка. Навчався в Царичанській школі. У 1990 році закінчив Петриківське СПТУ – 79, здобувши фах тракториста-машиніста широкого профілю. Два роки ніс строкову службу в армії. Після демобілізації працював у колгоспі акумуляторником та слюсарем електрообладнання, став висококваліфікованим фахівцем. Мав багато друзів, яких приваблював порядністю і товариськістю.
З основною професійною діяльністю було повꞌязане і хобі Віталія Миколайовича. Будь-які речі «оживали» в його руках, ставали придатнішими для використання в господарстві. Слава про нього як майстра-раціоналізатора ширилася районом дуже швидко; він ніколи і нікому не відмовляв у пораді чи допомозі. Не було такої речі, яку б не міг полагодити талановитий професіонал: будь то кухонне приладдя чи найскладніші деталі будь-якої автівки. Віталій Миколайович постійно самовдосконалювався, добре розбирався в електроніці, ніколи не зупинявся перед труднощами. До цього спонукало саме життя, бо техніка і приладдя з кожним роком оснащувалися по-новому.
Енергію й наснагу черпав у родині, яка була його Всесвітом. Був добрим сім’янином, чудовим батьком і дідусем. Старша донька і внук поділяли захоплення дідуся, багато чому навчилися в нього, любили разом проводити час.
У Віталія Миколайовича було багато планів на майбутнє По закінченню війни планував серйозно займатися мікроелектронікою, придбавав різне приладдя та інструменти, щоб у мирному майбутньому займатися улюбленою справою, плекав плани щодо зацікавлення цією діяльністю онука.
На початку 2023 року Віталій Миколайович був призваний на військову службу. Його розподілили майстром з ремонту бойової техніки в славнозвісну 93 бригаду «Холодний Яр» на Бахмутському напрямку, де він гідно ніс службу майже два роки.
Час йшов швидко, бо роботи вистачало. Кожного дня надходило дуже багато техніки, яка потребувала ремонту. Отут і стали в нагоді усі знання і вміння з електрики, електроніки, зварювання, набуті у мирний час. У бригаді служили хлопці різного віку, а Віталій Миколайович був одним з найстарших. Молодші побратими швидко дали йому позивний «Дєд». Це Віталія дуже тішило, нагадувало про життя до війни та родину. У бригаді його шанували й поважали, бо бойове побратимство зближує людей, робить їх рідними.
За сумлінну службу Віталій Миколайович був нагороджений «Золотим Хрестом», мав відзнаки та набув статусу Ветерана війни.
Як і кожен захисник, постійно мріяв про домівку, зустріч з рідними, але цим планам не судилося здійснитися. 8 жовтня 2024 року через ворожу агресію країни-терориста обірвалось життя захисників України, серед яких був і наш земляк – мужній Герой-захисник, люблячий чоловік та батько, турботливий дідусь, вірний і надійний товариш.
Пам’ять і світлі спогади про нього житимуть у серцях рідних, друзів і односельців.
