Василевський Євгеній Євгенійович народився 21.04.1975 в м.Дніпро.
Зростав у багатодітній сімʼї. Дитинство було важке. В 18 років пішов на строкову службу. Служив в м. Шостка. Повернувся додому через 1,5 роки в званні старшого сержанта. В 20 років 1 вересня 1995 одружився. Перед весіллям влаштувався до Національної гвардії по контракту на 5 років на посаду командира взводу. Закінчив школу прапорщиків в м. Золочів. 17.09.96 народилася донька Катерина. Після закінчення контракту звільнився з військової служби, бо на той час у 2000 році забеспечення армії було жалюгідним. Пішов працювати на лакофарбовий завод зварювальником. Потім до приватної фірми, де за декілька років обіймав посаду начальника виробництва лакофарбового підприємства. Завдяки тому, що зміг самостійно зібрати обладнання для виробництва лака і налагодити його. Також вмів добре організовувати людей і підтримувати дисципліну. Мав непохитний авторитет серед підлеглих. 17.02.2011 народився син Кирило. Батько був на пологах, підтримував дружину і першим взяв сина на руки.
02.02.2015 Євгенія мобілізували до 72 ОМБР їм. Чорних запорожців. Він захищав Волноваху до квітня 2016. Повернувся до дому на пів року, а восени 2016 повернувся до бригади по контракту і воював в Її складі до кінця 2018 року. За цей час захищав Авдіївку, Маріуполь, Троїцьке на посаді командира взводу артилерії, а потім начальника розвідки дивізіону.
Перед Новим роком 2019 повернувся додому. Працював на посаді директора з виробництва гранітного підприємства. В той рік відгуляли весілля доні. Євгеній всю увагу і вільний час приділяв сину. Возив на тренування і змагання з плавання. Закінчив ремонт дачі, де відпочивали постійно. Їздили по гриби до лісу. На відпочинок до Трускавця. Були найкращі останні роки разом.
Літом 2021 року поїхав в навчальний центр Десна під Одесу на місяць на навчання по стандартах НАТО. В кінці вересня 2021 підписав контракт з 92 ОМБР на посаду начальника тренажера. Чотири місяці був приряджений до Новокадацького військомату. 13.02.2022 подзвонили і викликали до в/ч під Харків. 14.02.2022 рано вранці Женя поїхав, навіть не попрощавшись. Вранці сімʼя прокинулась вже без батька. Він обіцяв приїхати 17.02. на день народження сина. Але вже не зміг.
23.02.2022 прислав дружині фразу: «Кому-то в жизни не хватает одной женщины и он ищет другую, третью. А кому-то не хватает жизни, чтобы любить одну-единственную».
24.02.2022 о пʼятій ранку прислав єдине слово : Почалося!
Він був серед перших, хто зустрічав ворога на підступах до Харкова. Хто прийняв той перший самий страшний бій і ціною власного життя подарував іншим дорогоцінний час. Вони розбили колону ворожої техніки і не дали рашистам просунутись в місто. Потрапили в оточення, але змогли вийти і повернутися в Харків. Дві доби без їжи і відпочинку. А потім їх накрило ворожими Градами. Прямо у місті. Саме в той час, коли вони знесилені переїжджали, щоб хоч трохи відпочити. Коли стріляє «Град» не чутно виходів і зовсім немає часу. Він бʼє квадратами, хаотично. Це диявольська рулетка. Кому пощастить. Немає значення твій військовий досвід і підготовка. На цей раз Євгену не пощастило. Його життя обірвалося 25.02.2022 в 17:45. Уламок снаряда потрапив в голову. Смерть була миттєва. Мабуть, таку смерть треба було заслужити. Смерть Героя. Він так і залишився назавжди непереможним. Не доживши 2 місяці до своїх 47 років. Ще багато не встиг зробити для себе, але занадто зробив для України і для кожного з нас.
