Ігор Фролов народився і все життя прожив у Дніпрі.
Про нього не один раз казали: «Із Фроловим пішов би у розвідку. На таких людях тримається Земля». А він завжди підкреслював, що хоче «створювати, а не перепродавати». І створив багато робочих місць і тонни їжі – більше 20 років був співзасновником і керівником місцевого підприємства із виробництва напівфабрикатів. Він був вдумливим, відповідальним й чесним.
Найголовнішими цінностями вважав сім’ю, дружбу, порядність і повагу до людей, що тебе оточують. Любив природу і подорожі. Поспішав на допомогу і друзям, і тим, кого перший раз бачив. Тому й людей тягнуло до нього, як магнітом. Щирий і хлібосольний. Принциповий і шляхетний.
У 2014 році став волонтером, допомагав кільком військовим підрозділам і шпиталям. Сотні разів їздив у зону бойових дій із важливими для військових речами. Возив поранених та загиблих. Евакуйовував дітей із прифронтових районів. Возив до бійців з Дніпра лікарів-реабілітологів та священників. Доставляв допомогу дитячим будинкам сімейного типу в Донецькій і Луганській областях.
Ігор Фролов був дуже відкритою та щирою людиною, тому в нього стало багато друзів і з-поміж волонтерів та військових, яким він допомагав. Вони стали для нього другою сім’єю.
З лютого 2022 року у складі 98 батальйону ТРО виконував завдання по виявленню і знищенню російських диверсійно-розвідувальних груп на території Дніпропетровської області, брав участь у боях в Донецькій області.
Побудував будинок. Посадив сад. Ростив двох синів. Загинув, захищаючи Україну.
Спогади старшого сина, який у 2022 році разом із батьком став до лав територіальної оборони:
«Сьогодні рік, як тебе немає… Якщо офіційно – 30.04.2022 року під час перебування на бойових позиціях у населеному пункті Времівка Великоновосілківського району Донецької області та контролю дороги з боку населеного пункту Нескучне старший стрілець солдат Фролов Ігор Юрійович та водій старший сержант Якименко Віталій Анатолійович близько 16:00 вступили в бій з силами противника у кількості орієнтовно одного піхотного взводу.
В результаті бою, що з української сторони вівся двома військовослужбовцями 1-ї стрілецької роти в/ч А7221 прорив сил противника до н.п. Времівка та н.п. Велика Новосілка був відбитий, контроль відновлений. Старший стрілець 1 відділення 3 взводу 1 стрілецької роти в/ч А7221 солдат Фролов Ігор Юрійович та водій старший сержант Якименко Віталій Анатолійович в результаті застосування противником гранатометів – загинули.
Якщо не офіційно… 25 квітня 2022 року мій батько разом із частиною нашої роти за наказом командира вирушили на позиції, аби передати бійцям іншого підрозділу додаткові протитанкові засоби та боєкомплект.
Того дня не всі, хто вирушив, змогли дійти до позицій через артилерійський та мінометний обстріли. Були загиблі та поранені… Але ті, хто вцілів, бойову задачу виконали!
Пізніше з перехватів розмов росіян виявилося, що група, з якою йшов батько, зірвала наступ ворога, бо з безпілотників росіяни побачили кількість наших бійців із гранатометами та побоялися йти того дня на штурм позицій.
Нашому підрозділу було наказано залишитися на позиції та допомагати тримати оборону. Єдиною, що хоч якось захищала від ворожих снарядів, виявилася триповерхова будівля із невеличким підвалом. Жодних траншей, окопів там не було.
Протягом кількох днів позицію тримали ціною надлюдських зусиль. Серед наших бійців були щоденні втрати. Але були й підбиті російські танки, знищена ворожа піхота, збиті ''орлани''…
29 квітня було отримано наказ відходити з позицій. Проте можливості евакуюватися вже практично не було. Лише пікап, що забирав поранених та загиблих, міг проїхати розбомбленим мостом та дорогою, яка була просто всіяна осколками. Покришки на машині міняли щоразу, як виїжджали у відносно безпечну зону.
Мій батько був людиною, яка в першу чергу дбала про оточуючих і тільки потім про себе. Спочатку евакуювали усіх поранених, командира з контузією, наступною машиною батько відправив молодих хлопців двадцяти з невеликим років, приблизно моїх одноліток і лише наступною машиною мав евакуюватися сам.
Але того дня більше машини не було через щільний ворожий вогонь…
30 квітня від раніше триповерхової будівлі залишилося лише пів поверхи. Прицільних попадань не витримали навіть бетонні плити у підвалі…
Тоді батько разом із побратимом зайняли оборону у будинку приблизно за 500 метрів від попередньої позиції, приєднавшись до 11 бійців іншого підрозділу. За декілька годин до цього будинку дійшов супротивник та почав штурм позиції.
Перебуваючи під щільними обстрілами, батько разом із побратимом залишилися прикривати відхід наших бійців. Не зважаючи на те, що проти них було близько 30 росіян.
Ігор Фролов і Віталій Якименко загинули із зброєю у руках, як Герої, рятуючи життя товаришів…
24 лютого 2022 року ми приїхали до батьківської хати. Тато був зібраний, сумка із речами вже була готова. Питання «Що робити?» не виникало, він знав, що стане на захист своїх рідних і Батьківщини. О восьмій ранку ми вже бути у військкоматі.
Знай, я завжди пишатимусь тим, що в мене такий батько, ти завжди будеш для мене прикладом справжньої мужності та надійності!
Таким був мій батько, Героєм!
Слава Україні!»
За героїзм, проявлений в боях при захисті України, Ігоря Юрійовича Фролова нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
У героя були дружина і двоє синів, двадцяти двох і десяти років. Старший син разом із батьком воював у 1-й стрілецькій роті 98 батальйону ТРО. Молодший навчається у школі №7 міста Дніпро.
