Владислав «Woodstock» («Вудсток») Воронін народився у м. Дніпро 23 квітня 1995 року у великий світлий день Православного Великодня. З дитинства Влад був активним та мав багато захоплень. Займався рукопашним боєм, вільною боротьбою та боксом, був неодноразовим призером багатьох змагань, став чемпіоном Дніпропетровської області та здобув 1 розряд з боксу. Любив малювати і декілька років навчався в художній школі; грав на гітарі та був барабанщиком у місцевому музичному гурті. Найбільше йому до вподоби була гра на барабані-джембі. Під час навчання у рідній КЗО «СЗШ №1» створив шкільне телебачення та був його керівником й ідейним натхненником до випуску зі школи.
Після закінчення у 2012 році школи вступив до Університету імені Альфреда Нобеля, де у 2018 році здобув ступінь магістра за спеціальністю «Право», отримавши диплом з відзнакою. Саме тут він познайомився зі своїм найкращим другом – Андрієм «Лицарем» Гусаком.
З першого курсу університету Андрій та Влад завжди були разом. Разом навчались, разом відпочивали, разом працювали, і, згодом, разом захищали Україну. Також, разом хлопці стабільно вигравали університетські змагання «Золота Миля» у 2013-2015 роках. До цього часу юридична кафедра не мала успіхів у цих змаганнях, але юнакам вдалося три роки поспіль отримувати перше та друге місця для своєї рідної кафедри. Під час навчання хлопці проявили себе як здібні студенти, брали активну участь в університетському житті. Владислав був одним з організаторів клубу юридичних диспутів університету, брав участь у змаганнях з юридичних питань, а також отримав титул віце-містера університету 2013 року.
Влад брав участь у різноманітних заходах по всій Україні як волонтер та організатор. Він захоплювався волонтерським рухом та мав дуже багато друзів, які разом з ним були волонтерами на різних музичних фестивалях таких, як The Best City.UA, Woodstock, Faine Misto, Zaxidfest, BezViz, Тарасова Гора, заходах First Lego League «Robotica» fest, Interpipe TechFest та інших. Саме завдяки одному з його перших музичних фестів (Вудсток) народився позивний майбутнього воїна – «Woodstock». Сам Владислав пояснював свій вибір позивного тим, що це був період становлення його як особистості.
Під час навчання в університеті Влад розпочав свою юридичну практику, почавши працювати в юридичній фірмі «Fargo» та згодом став Помічником Голови Ради адвокатів Дніпропетровської області. Після закінчення університету Владиславу запропонували стати викладачем на кафедрі права Університету ім. Альфреда Нобеля, де невдовзі викладав багато різних дисциплін студентам. Він захоплювався викладацькою діяльністю, мав яскравий стиль викладання, його лекції завжди були цікаві студентам.
Також, після здобуття ступеню магістра, Влад вступив до аспірантури до Запорізького класичного приватного університету (у зв'язку з війною, на жаль, ступінь не здобув).
У 2020 році Владислав став адвокатом, отримавши Посвідчення адвоката України. Мав незалежну адвокатську практику та був адвокатом в адвокатському бюро Станіслава Казанцева «Justice».
До початку повномасштабної війни Владислав був успішним адвокатом та викладав багато курсів з права як викладач кафедри права; його клієнти та студенти згадують про Влада з вдячністю та пам’ятають його небайдужість до улюблених справ.
З початку Великої війни, а саме лютий-березень 2022 року, Влад включився в допомогу країні як волонтер, де всебічно допомагав по м. Дніпру та області.
Але, як вважав Владислав, цього йому було недостатньо для наближення Перемоги, тому він почав шукати шляхи, де міг би бути корисним, враховуючи власні знання та вміння. Влад мав звання молодшого лейтенанту запасу, яке здобув закінчивши у 2017 році військову кафедру Дніпровського Державного Технічного Університету Залізничного Транспорту. Тому, він став добровольцем і вже 20 березня 2022 року розпочав службу в Збройних Силах України на посаді офіцера Військової Служби Правопорядку Східного територіального управління. На цій посаді він і продовжував займатися правоохоронною діяльністю, захищаючи права військових в ЗСУ.
Влад дуже хотів долучитися до 47 ОМБр, тому восени 2022 року Владислав «Woodstock» подав рапорт на переведення до підрозділу Андрія «Лицаря», куди перейшов вже у квітні 2023 року. Старший лейтенант Владислав «Вудсток» на посаді заступника командира з морально-психологічного забезпечення 1 механізованої роти займався питаннями особового складу.
Попри тяжку втрату кращого друга й побратима Андрія «Лицаря» Гусака, Владислав «Вудсток» продовжив воювати у складі 47-ї бригади. Разом з бригадою він приймав участь у боях за визволення селища Роботине Запорізької області, під час поранень командира своєї роти приймав командування ротою на себе як тимчасово виконуючий обов’язки командира роти. Влад завжди опікувався не тільки особовим складом своєї роти, а й всіляко підтримував родини своїх воїнів. Він продовжував бути захисником-адвокатом для своїх побратимів та посестер і завжди захищав їхні права. За участь у боях за визволення селища Роботине 16 жовтня 2023 року наказом Верховного Головнокомандувача – Президента України Володимира Зеленського – Владислав «Вудсток» Воронін був нагороджений державною відзнакою – медаллю «За військову службу Україні».
В жовтні 2023 року 47 ОМБр «Маґура» було переведено на Авдіївський напрямок, де воїни стали на захист таких населених пунктів, як селище Красногорівка, селище Степове, селище Бердичі, тощо. В цих пекельних боях багато побратимів Влада дістали поранення або загинули. Зокрема, в одному з таких боїв, командир 1 механізованої роти 47 ОМБР «Маґура» отримав важку контузію, та Владислав залишився єдиним офіцером роти. Він прийняв надскладне для себе рішення – прийняти командування ротою на себе як тимчасово виконуючого обов’язки командира роти та згодом посісти посаду командира роти. З жовтня 2023 Вудсток приймав безпосередню участь у стрілецьких боях, які вела його рота, отримав медаль «За мужність у бою». Побратими йшли за ним на позиції та у бій як за надійним та самовідданим командиром. Він не боявся проявляти ініціативу на полі бою та брати відповідальність за життя своїх бійців на себе.
29 листопада 2023 року Владислав командував групою своїх бійців, стримуючи прорив ворога біля селища Степове Покровського району Донецької області. У тому останньому для Вудстока бою, він, разом з побратимами, зуміли зупинити наступ ворога на селище Степове та втримали позиції своєї бригади. Ворогові все ж вдалося зайняти селище Степове, але лише через три місяці… В тому стрілецькому бою Влад, за словами побратимів, прийняв відкритий бій з ворогом, знешкодивши численну кількість окупантів. На жаль, під час того завдання, Владислав Вудсток отримав мінно-вибухову травму, внаслідок якої загинув як справжній воїн на полі бою, навічно залишившись в строю.
Владислав проявив найбільшу чесноту – любов до своєї землі, до своєї країни, до своєї нації. Він – той, хто мав все: мрії, пригоди, друзів, кохану, але обрав найвищі цінності – Волю та Гідність. Він – той, хто вступив у відкриту битву із ворогом, віддав найдорожче, що в нього було – своє життя за свободу кожного з нас. Він – наш Герой, за що був відзначений державними нагородами. Він – приклад мужності та відваги. Він – взірець справжньої дружби.
Він – гордість нашої нації!
