Історія цієї родини - це біль та горе від втрати єдиного сина, але і щастя - від можливості втілити його мрію у життя. На такий важливий вчинок в умовах війни здатні не всі. Але заради любові та пам'яті про рідного захисника мама і тато Карпцови вирішили потурбуватися про сиріт. Адже їх власний син загинув на війні, рятуючи колону дітей, які виїжджали з окупованих територій…

“Остання воля нашої дитини -  вдочерити дівчинку, в якої війна забрала рідних. Ми з чоловіком подали документи, пройшли курси та поїхали до Нідерландів по нашу дівчинку. На порозі дитячого будинку до нас вибігли чотири малюки з криками і обіймами - вони всі питали тільки одне: “Ти моя мама?” Додому ми поїхали  вшістьох! В нас три дівчинки і хлопчик. В цих дітей війна також забрала рідних. Тепер в нашому будинку не тільки сльози і тиша - в нас сміх і повний безлад. Ми не перестали щодня плакати за своїм сином, ми просто тепер маємо відповідальність за цих дітей, повинні поставити їх на ноги, дати освіту і шанс стати хорошими людьми”

Єгор народився у місті Сватове Луганської області. Закінчив Харківську академію залізничного транспорту. Працював у Сватівському ДЕПО разом з батьком і дідом. У вільний час займався спортом, любив рибалку. До війни хлопець зустрів своє кохання. Він мріяв та будував плани на майбутнє, але не судилося.

Під час повномасштабної війни Єгор Карпцов, позивний “Карбон”, захищав Україну від окупантів у складі 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Єгор разом із побратимами обороняв рідний Донбас.

13 березня 2022 року 21-річний захисник Єгор Карпцов загинув під Авдіївкою на Донеччині. Єгор разом з побратимами зупинили ворожу танкову колону біля села Новоселівка Друга. Вони пожертвували своїми життями, щоб захистити під час евакуації мирних жителів і дітей.

Солдат Карпцов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

Це був син, якого тільки можна побажати. Він дуже любив дітей і тварин. Це непоправна втрата і горе для нашої сім'ї. Я не можу дихати без нього

Ми втратили нашого сина Єгора Карпцова на війні. Це принесло страшний розпач і забрало сенси життя. 

Остання воля нашої дитини - вдочерити дівчинку, в якої війна забрала рідних. Ми з чоловіком подали документи, пройшли курси й поїхали до Нідерландів по нашу дівчинку. 

На порозі дитячого будинку до нас вибігли чотири малюки з криками і обіймами - вони всі питали тільки одне: “Ти моя мама?”

Додому ми поїхали  вшістьох! В нас три дівчинки і хлопчик. В них теж війна забрала рідних. Тепер в нашому будинку не тільки сльози і тиша. Тепер в нас сміх і повний безлад. Ми не перестали щодня плакати за своїм сином. Просто тепер ми маємо відповідальність за наших дітей, і повинні поставити їх на ноги, дати освіту та шанс стати хорошими людьми.

До спільноти “Тапс” ми потрапили через рік після втрати. Спробували відвідувати різні заходи та екскурсії. Спочатку я тільки плакала і нічим не цікавилася, але з часом, спілкуючися з дівчатами з фонду — такими ж мамами і жінками, які пережили втрату, я почала розуміти, що потрібно жити далі.

Тепер, коли ми всиновили дітей, фонд “Тапс” дуже допомагає: завжди запрошує на цікаві заходи, надає одяг і смаколики. Ми дуже вдячні, що є частиною родини “Тапс”.

Втрату пережити не можна, хіба що навчитись з нею жити. Треба змушувати себе вставати з ліжка, їсти, кудись їхати, і намагатись робити багато добра.

Про нашого сина ми розповіли у документальній стрічці “Людські Мости: Жити. Любити. Пам'ятати” (5 серія)

В пам'ять про нього ми всиновили чотирьох дітей, і завдяки їм знову знайшли сенс життя. Ми також опікуємося притулком для тварин, евакуйованих із зони бойових дій, де зараз 210 собак.

Крім того, ми доглядаємо за могилами невідомих героїв. 

"Ми зробимо все, щоб наші діти зростали справжніми патріотами своєї країни і завжди пам'ятали подвиг нашого сина  Єгора Карпцова".