Жіночий голос України був почутий під час 75-го саміту НАТО:
"Я повернулася із відчуттям, що це було не дарма. Ми зробили свій внесок і сказали слова, які спонукали решту замислитися наскільки перемога України є важливою для Європи та США" (директорка БФ “ТАПС”, Юлія Дмитрова).
В своєму інтерв'ю Юля розповіла про важливість саміту для України, про те, наскільки роль жінки в сучасному світі стає важливою. Саме тому права жінок та обсяги допомоги мусять бути прописаними у законі на світовому рівні, а голос жінки має сприйматися на рівних не тільки в армії, але і в інших сферах життя.
Ми помітили, що жіноча тема стала однією з ключових під час 75-го саміту НАТО, в чому причина на твою думку?
Насправді програма НАТО "Жінка, мир та безпека" розроблена вже давно. Починаючи ще з 2014 року, українські жінки продемонстрували свої переговорні здібності, здатність бути медіаторами і те, що у них це виходить краще, ніж у чоловіків, адже вони здатні до стриманої поведінки і виваженого аналізу ситуації, можуть знаходити точки дотику, "зберігаючи голову холодною", навіть в окупованих містах і при контакті з окупаційною "владою". Ця тема стосується гендерної рівності, прав жінок та їхньої ролі в керівництві. Зараз це дуже важливо для нас, адже багато жінок активно беруть участь у війні.На лінії бойового зіткнення перебувають близько 5000 жінок. З фронту вони повернуться іншими людьми й потребуватимуть нового ставлення до себе. Саме тому необхідно не лише ухвалювати закони, а й робити конкретні дії, щоб жінки відчували себе потрібними.
Як міжнародна спільнота ставиться до України й українців, на твою думку?
Мені здається, вони трошки нас остерігаються, але не до кінця розуміють, те через що ми проходимо впродовж 10 років війни та з початку повномасштабної фази. Я впевнена, якби зараз розпочався наступ на їхні країни, вони не дали б відсічі, як це зробили ми.
Перший круглий стіл мав назву "Внесок жінок у збройні сили», про що він був і які питання та проблеми підіймалися?
У США давно існує організація, яка підтримує ветеранів НАТО. Вони мають свій вплив у Конгресі і є шанованими. Нас зібрали у меморіальному комплексі, присвяченому жінкам в армії США. Там були військові, конгресмени, чиновники, посол Афганістану в США і представники інших країн, включаючи 4-ту президентку Хорватії Колінду Грабар-Китарович. Вони ділилися досвідом роботи з жінками-ветеранками, і обговорювали проблеми армій, які виявилися схожими всюди. В Україні ці проблеми мають більший масштаб через війну, і ми не можемо швидко їх вирішити.
Я зрозуміла, що нам потрібно бути більше представленими на великих заходах. Для того, щоб нас почули на глобальному рівні, ветерани та військові мають виступати на самітах і форумах.
На форумі ти виступала з промовою, яка була її головна думка та мета?
Насамперед в ній є мій власний досвід жінки, яка у 2014 році розпочала волонтерську діяльність з допомоги армії й впродовж 10 років пройшла свій шлях, виборюючи право обіймати посади на рівні з чоловіками. Мені є, що сказати у цій темі. Також я спілкуюся з багатьма військовослужбовицями, які діляться зі мною своїм баченням того, що змінилося, а що - потребує змін.
Я говорила від свого імені та імені тих, хто зараз нас захищає. Наразі є проблема: дуже мала кількість жінок на керівних посадах у війську, парламенті, державній службі. Ця статистика відкрита, але нею майже ніхто не цікавиться.
Жінки є рушійною силою. Проблема в тому, що багато жінок на командних посадах у війську стикаються з недовірою та упередженим ставленням чоловіків. Їм важко довести, що вони досягли цих посад самостійно і що чоловіки готові їх слухати. Це обурює і демотивує, адже жінки під час війни цілком за власним бажанням стають на захист України. Важливим є не просто залучення жінки до збройних сил та забезпечення її зручним одягом і спорядженням, а те, що вона має розуміти куди повернеться після завершення служби. Необхідна реабілітація, а у випадку продовження військової кар'єри — навчання. Жінка має право обирати посаду, і бути почутою.
"Women, Peace and Security" ("Жінки, Мир та безпека"), про що була ця панель?
Ця панель відбулася у перший день саміту в Держдепартаменті. Її вела Ірен Феллін, представниця Генерального секретаря НАТО у справах жінок, миру і безпеки. З одного боку приємно, що від України у панелі брали участь 2 представниці, обидві — Юлії. Але це дуже мало для країни, що воює і думки якої присутні бажали почути задля внесення правок до відповідних законів. Крім того, час на виступи був обмежений, і багато країн хоч і чули про нас, не зовсім розуміють масштаби проблеми.
Багато спікерів говорили про безпеку жінок на фронті, їхнє спорядження та одяг. Натомість я і Юлія Паєвська наголошували, що потрібно займатися навчанням жінок-військових, їх ментальним здоров'ям і мотивацією продовжувати службу, так само як і забезпеченням гідних умов життя після служби. Також жінки мають бути представлені на рівні з чоловіками в інформаційному полі. Адже лише 17% інформаційного продукту (медіа) в Україні займають коментарі жінок, які служать. Тому цивільне населення не бачить жінок в армії. Тобто люди знають, що жінки воюють, але їх не показують, не дають права і можливості висловити свою позицію, виступити експертами там, де це роблять чоловіки. Я вважаю, що необхідно працювати над медійністю жінок-військових на рівні держави.
ЗМІ поширили інформацію про те, що Ентоні Блінкен після круглого столу заявив про 7 млн. доларів на потреби жінок у ЗСУ. На фоні 40 млрд. доларів для захисту Україні, ця сума виглядає невеликою. Що ти думаєш з цього приводу?
Якщо ми кажемо про допомогу з боку США, яка є нашим стратегічним партнером у веденні війни, то, на мою думку, варто змістити акценти. Допомога, що нам надається, може лише забезпечити оборонні дії, а не остаточну перемогу у війні.
Наші ресурси — не безмежні, ми все бачимо. Нам хочеться розуміння, наприклад, чому нам дають 2 комплекси Patriot при потребі у 22? Хочеться, щоб це озвучили та чітко обґрунтували. Тому дуже добре, що Україну представляв громадський сектор, бо нам не соромно ставити такі питання.
Розкажи більше, про наукову панель "Партнерство між США та Україною в освіті та науці", де ти також брала участь.
По завершенню саміту НАТО, я відвідала панель, присвячену науці та освіті. Там йшлося про руйнування українських навчальних закладів російськими військами, ситуацію в освіті та науці, а також проблеми у навчанні, яке відбувається офлайн, онлайн або у змішаному форматі, що впливає на учнів. Цю панель відкривала пані Зеленська. Вона наголосила, що наші діти потерпають від умов та формату освітнього процесу тане отримують повноцінно необхідні знання.
В певний момент стало зрозуміло, що чим далі українці живуть від України, тим більше вони підтримують все українське. Я бачила багатьох представників нашої діаспори у США, які набагато краще знають Україну та її традиції, ніж українці всередині самої країни. Люди з науки, освітяни, що походять з України, незалежно від часу еміграції, наразі так шанують наші традиції, мову, культуру, що нам було б варто у них повчитися. І це доказ того, що ми існуємо і будемо існувати.
Окрема тема - це "Офіс глобальних жіночих питань" (S/GWI), де ти зустрілась із послом Гітою Рао Гуптою та заступницею директора S/GWI Катріною Фотоват. Якими є перспективи співпраці з США?
Для мене, як для жінки, по-перше, було цікаво та важливо зустрітися з такими вагомими фігурами, які обрали для себе шлях захисту прав жінок у всьому світі. Знайомство із ними дало можливість нових запрошень у майбутньому та розширення нашої присутності на світовій арені. По друге, ми змогли поговорити про можливості співпраці та реалізації спільних проєктів. Зараз більшість бізнесів в Україні зосереджені на підтримці армії, разом із тим ми прагнемо допомагати сім'ям військових. В Америці такі соціальні ініціативи активно підтримують, і ми маємо можливість отримати допомогу для реалізації проєктів нашого фонду.
Що залишилося за лаштунками саміту НАТО?
Після того, як завершилася панель “Women, Peace and Security”, всіх учасниць запросили на закритий сніданок аби висловити своє бачення стосовно правок до закону “Women, Peace and Security”. Цікаво, що, окрім представниць України, ніхто не висловив конкретних пропозицій.
Юлія Паєвська і я підкреслили важливість чітко прописати всі аспекти служби жінок в армії: від проходження служби й зайняття посад до відсутності цькування та упередженості, а також навчання, адаптації й реабілітації за бажанням жінки.
Напередодні саміту росіяни завдали ракетного удару по лікарні Охматдит. Якою була реакція присутніх на саміті?
Абсолютно всі були в курсі, це лунало в усіх ЗМІ. Я бачила в людей страх і гнів, а також неспроможність збагнути, як і навіщо таке можна зробити. Попри те, що моя промова була про жінок в армії, я розпочала саме з ракетного удару, наголосивши на тому, що сталося, і що росія не лише нападає, а знищує українців, та насміхається над усіма. Я наполягала, що досить говорити, настав час активно діяти. Усі розуміють, що Україна є щитом між агресором і вільним світом. Чому ми маємо чекати озброєння, до того ж лише такого, щоб оборонятися, а не наступати та звільняти нашу землю? Мені відповіли, що співчувають нам.
Як твоя участь у саміті НАТО вплине на діяльність благодійного фонду “ТАПС”?
Нашим головним партнером та сестринською організацією є TAPS USA. представництва цієї організації наразі є у 54 країнах світу. Одним з напрямків діяльності TAPS USA є опіка жінками в армії, і тими, хто у скруті. Президентка і засновниця, Бонні Керролл, — ветеранка, вдова військового, працювала у Пентагоні та Білому домі, де її всі знають. Ми, як організація, що опікується родинами загиблих, намагаємося тримати наш рівень відповідним і демонструємо гарні результати, нам довіряють.
Я вважаю, що це стало відправною точкою до того аби представниць обох організацій запросили на саміт НАТО. Бонні зателефонувала мені вночі і сказала, що Держдепартамент запросив представниць TAPS USA і "ТАПС" Україна. Вони також хотіли запросити когось із жінок з фронту, та оскільки це було неможливо, то поїхала я сама. На всіх заходах ми були разом з Бонні Керролл. Це був вихід на міжнародний рівень, аби більше людей дізналися про наше існування. Адже багато хто знає про TAPS USA і співпрацює з ними, а про "ТАПС" Україна майже ніхто не чув. Це була робота на перспективу.
Як нові знайомства вплинуть на роботу “ТАПС” у контексті майбутнього розширення поля діяльності фонду?
БФ "ТАПС" розширюється. Ми плануємо роботу не лише із сім'ями полеглих захисників, а й з тими, чиї рідні зникли безвісти,з родинами полонених та тих, хто чекає рідних з війни, сім'ями ветеранів та ветеранок. Наша мета - об'єднати ці родини. Для цього ми будемо налагоджувати співпрацю з багатьма американськими організаціями, які готові підтримати такі сім'ї.
Якими власними висновками про саміт ти можеш поділитися?
Для мене було дуже важливим побачити велику кількість впливових жінок на полях саміту НАТО, і не лише в рамках тематичних заходів; послухати що вони кажуть про власні країни і про Україну. Я повернулася з відчуттям, що це було не дарма, попри те, що українців там було мало. Але ми зробили свій внесок, ми точно сказали ті слова, які спонукали решту замислитися над важливістю подій в Україні, над тим наскільки перемога нашої держави є критично важливою для Європи та США.
Жінки-лідерки надихають, опинитися поруч із ними - це про рух вперед. Це мотивація не здаватися, створювати нові проєкти, щоб мати можливість зустрічатися з представниками світової спільноти на масштабних заходах і розповідати про свою роботу та ділитися успіхами України.
Чи був почутий жіночий голос України, як ти вважаєш?
Однозначно так, адже кожен спікер, незалежно від посади, завжди починав свій виступ з теми України. Україна була у центрі уваги кожної промови.
Повну версію відеоінтервю дивітся за посиланням на нашому каналі
https://youtu.be/9aLXHAVELCs?si=HUDz_5CEMzCbpJkd
#CFTAPS #самітНАТО75 #міжнароднапідтримка #жіночепитання #гендернарівність #жінкиЗСУ #допомогаУкраїні
