«Після травматичного досвіду людський інстинкт самозбереження переходить у постійну тривогу, ніби небезпека може повернутися коли завгодно» (Джудіт Герман, «Психологічна травма та шлях до видужання»).

Коли не стало її брата, а особливо, через п’ять днів після поховання, вона відчула, що виходячи з дому її охоплює якийсь невідомий страх. До цього дня, вона інколи відчувала щось подібне, коли брат був на нулі, але довго не виходив на зв’язок, в думках народжувався страх, що його не стане, але він минав. Після якогось періоду, наставало очікуване полегшення, після смс або дзвінка від нього. Коли вона читала: «Мала, все добре, трошки підкосили орків, не переймайся, просто не було зв’язку. Обіймаю, добре поїж і погуляй з подругами. Поцілуй маму!», ставало тепло і затишно. На жаль, цей ранок практично скував її пазурями страху, і вона навіть не могла дійти до зупинки, щоб поїхати в офіс. «Як я туди поїду, якщо мене трусить, мене ніхто не зрозуміє, всі подумають, що я поїхала дахом або хвора на ковід». І все ж таки вона взяла себе в руки…Він же називав мене сильною і такою, що всім носа утре…". І вона поїхала, бо брат вірив у неї більше, ніж вона сама у себе.

1) Почуватися вразливо, незахищено, тривожно після травматичного досвіду - це абсолютно природно. Ваша нервова система повідомляє мозку й тілу, що світ цієї миті небезпечний. Ваша реакція боротьби або втечі активована, вона відправляє всьому вашому тілу і розуму біохімікати страху й тривоги. Але тут немає, з чим боротися. 

2) Щоб подолати наслідки травми, ви маєте перебувати серед таких людей і у тих місцях, де почуваєтеся у безпеці. Якщо вам треба для цього переїхати до родичів чи друзів - це хороший привід відчути себе затишно і поруч з близькими. Якщо ви не хочете когось бачити або спілкуватися - це ваше право, не треба намагатися бути хорошою або хорошим тоді, коли вам погано.

3) У кожної людини в житті були такі моменти, які могли заспокоїти, прогулянка або гаряча ванна, спорт або читання книги, ведення щоденника або гра з котом чи собакою? Можливо, ви любили ходити в храм або медитувати, а можливо - малювати чи вирощувати квіти? Як тільки до вас в думки і серце знову приходить тривога, спробуйте зайнятися тим, що вам подобається і приносить спокій.

4) Наше завдання - це зцілення свого емоційного та фізичного станів, але ми не зможемо рухатися до зцілення, якщо почуваємося у небезпеці або в тривозі. Знайшовши комфортні умови та безпеку, ви зможете повільно і поступово вчитися прийняттю вашого горя і співіснуванню з ним. У випадку, коли жодна з порад не приносить полегшення симптомів страху або тривоги, і ви бачите і відчуваєте, що складно жити звичайним життям, краще спробувати піти до фахівця. Це може бути психолог або психотерапевт, які допоможуть розібратися і підтримати вас у бажанні почати жити легше.

Порада дня: 

Нехай сьогодні хтось потурбується про вас -  попросіть про якусь допомогу чи підтримку. Отримувати таку підтримку - дуже важливо в перший час після воєнної втрати чи травматичної події. Звертаючись по допомогу, ви також  даєте шанс і можливість людям, яким ви потрібні, допомогти вам у вашому переживанні та прийнятті горя. 

Авторка: Катерина Леонова

На основі книги «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт».