"Почуття приходять і йдуть як хмари у вітряному у небі. Свідоме дихання тримає мене на плаву"
— Тик Нхат Хан (буддійський ченець)
Не можу дихати... - Настя стояла під входом у кав'ярню і їй здалося, що світ ніби поплив вниз, ніби небо почало падати, люди ніби завмерли, і що було найстрашніше - вона ніби забула, як дихати. Все життя стало як одне велике "ніби". Наче і на небо схоже слово, але якесь криве... Як риба хватала ротом повітря. Якийсь чоловік обережно взяв за руку і почав міряти пульс, щось тихо шепотів - вона чула тільки його дихання, таке важке, але спокійне...Жінка перехожа налила води і щось дала в руки, ніби цукерку. Навколо метушня і всі кричать і вимагають. Почула слово "інфаркт", потім побачила швидку... Її завели всередину, а вона лише хотіла знову почути те спокійне дихання, яке нагадувало їй про її бажання жити.
Вже в кареті швидкої той самий чоловік сів поруч, вона знову почула, як він дихає - тихо, спокійно, без перерв, а потім він спитав обережно: "Коли у вас це сталося? І показав на її військовий жетон, який висів на ланцюжку. На ньому вибито ім'я та рік народження сина, який загинув на війні..."
Настя почала ридати як в дитинстві, гучно і витираючи відразу сльози. Чоловік був кардіохірургом, який просто йшов за нею в той день купити собі каву в її улюблену кав'ярню. Він потім багато розмовляв з Настею, проводжаючи її додому. Очевидно, що жінка була дуже сильною фізично і психічно. Він взнав про її волонтерство, що у неї чоловік теж на фронті, що вона викладає тактичну медицину і що багато їздить в зону бойових дій з гуманітаркою. На вихідних вона займається бігом та спортом, у неї є багато друзів і ще є діти. От тільки одну пораду він наважився дати, але не як лікар, а як людина, яка теж забувала дихати....
- Я лікував серця людей 40 років, допоки моє власне не дало збій... Все обнулилося в голові і в житті. Мене врятували, я тепер трошки робокоп з клапаном...Потім я повернувся знову до роботи з новими силами...але дуже втомлений від думок про причину збою свого тіла. Ніби зовні все було добре, але я роками накопичував непотрібні мені, як тоді здавалося думки, про пацієнтів і про те, що ми - невічні й дуже недосконалі створіння...і що мої діти не хочуть стати лікарями, а моя дружина наполягає, щоб я пішов на пенсію, бо переживає за мене...Один буддійський ченець, до якого я звернувся під час подорожі, країнам Азії допоміг мені жити далі. Він сказав, що дуже важливо вчитися дихати свідомо, зробити це частиною свого щоденного життя, як вода, кава або вигул собаки, або душ і чистка зубів...Усвідомлене дихання дає шанс жити в гармонії зі своїми будь-якими почуттями. Можливо, і цінність нашого життя в тому, щоб будь-яку біду чи щастя вміти впускати і випускати - вдих-видих, як хвилі моря набігають і відкочуються. Це ж вічний процес...він був і є до нас і буде після нас...
***
Коли вимоги вашого горя не кажуть вже про ваші щоденні потреби, переповненість вичерпується. Залиште всі свої справи на кілька хвилин і подихайте.
Знайдіть п’ять хвилин, щоб сконцентруватися на своєму диханні. Дихайте діафрагмою: вдихайте живіт при вдиху і втягуйте його на видиху. Уявляйте, що вдихаєте духовну енергію, яка потрібна вам для зцілення, а видихаєте тугі і погані почуття.
Дихання відкриває вас. Горе може вас закрити, а сила дихання допомагає заповнити порожні місця. Стара мудрість «порахувати до 10» полягає в тому, щоб зробити вдих, щоб відкрити простір для чогось хорошого.
Медитуйте, якщо це допомагає вам сконцентруватися. Знайдіть тихе місце, сядьте на місці, закрийте очі, сфокусуйтеся на вдиху і видихах. Розслабте м'язи. Слухайте серце. Коли ви помічаєте, що починаєте думати про щось, крім дихання, відпустіть це і знову сконцентруйтеся на диханні.
Ви можете уповільнити весь світ і доторкнутися до справжнього себе. Ди-хай-те!!!
Порада дня:
Присядьте, сфокусуйтеся на чомусь у 10 метрах від вас і зробіть кілька глибоких вдихів. Це може бути 30 вдихів і 30 видихів. Можливо, якщо ви любите ходити, ви можете піти на прогулянку і перші 20 хвилин рахувати вдихи і кроки.
