«Погано те, що ви ніколи повністю не переживете втрати близької людини. Але це і добре. Вона вічно житиме у вашому розбитому серці, яке не відновити. Але ви рухаєтеся далі. Це як зламати ногу, яка більше не відновиться, як раніше. Втім, ви навчитеся танцювати з кульгавістью» (Енн Ламотт, з книги «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт»)
Марійці здавалося, що всі біля неї бігають і силоміць змушують то поїсти більше млинців, то попити більше чаю. Подруги телефонують щоранку і на обід забирають на каву в парк. Її мама постійно включала комедії, коли вони вечеряли. В якийсь момент Марія зрозуміла - це схоже на те, що її близькі люди ставляться до неї як до хворої. І дійсно, вона нічого не могла і не хотіла робити, і взяла двомісячну відпустку в школі, щоб дописати свою наукову роботу в педагогічному інституті. Пройшло два місяці як вона поховала чоловіка, який загинув, звільняючи Херсон. Він завжди сміявся, ніби знав що так і буде: Марусь, якщо мене не стане, тобі буде набагато веселіше, всі навколо почнуть тебе розважати і пригощати. Вона посміхнулася, згадуючи ці слова. Якщо перший місяць її дратувала така опіка, ніби вона маленька дитина, яка зламала руку, але тепер, їй ставало зрозумілим - її близькі відчувають, що вона інколи навіть боїться бути на самоті, адже чоловік для неї був ледь не Всесвітом, в якому вона відчувала щастя, турботу, добро і робила для нього те ж саме. «Мені треба час, я одужаю, коханий, мої ученики мене дуже чекають…» - прошепотіла вона деревам у парку, де назустріч вже бігли її друзі з її шоколадним капучино.
- Щось катастрофічне сталося у вашому житті, вкрай неприємне і важке, болісно хворобливе.
- Ваша душа глибоко зранена. Так само як ваше тіло не може миттєво відновитися після травми або хвороби, так і ваша душа - їй потрібен час на реабілітацію.
- Уявіть, що ви пережили дуже важку травму і операцію. Ви перебуваєте в реанімації, в оточенні близьких вам людей, друзі або інші члени родини поруч. Медики постійно вас відвідують, а ваше тіло відпочиває і відновлюється.
- Це як раз той тип турботи, який вам зараз потрібен. Нещастя, яке ви пережили, втративши близьку вам людину на війні, є не менш руйнівним, ніж фізична травма. Дозвольте іншим людям подбати про вас. Зверніться до них по допомогу.
- Дозвольте собі стільки часу на відпочинок вашої душі, скільки треба по відчуттю. Закрийте очі на купу завдань або домашніх справ, якщо вони вас дратують. Не треба лізти в гору аби тільки не думати про біль, бо він все одно вас наздожене. Тож треба його відчувати і проживати з турботою про себе.
- У перші місяці і тижні після смерті близької людини не чекайте, що будете в змозі жити, як раніше.
Порада дня: закрийте очі і уявіть себе в «емоційній реанімації». Уявіть собі це місце: яке воно? З ким ви там? Чим вас лікують? Хто вам допомагає? Організуйте собі свідомо тиждень такого відпочинку. Це може бути у вас вдома, в гостях, подорож в іншу країну з близькими. Просто прогулянки.
Авторка: Катерина Леонова
Джерело: «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт»
