Знайте, що горе не вирішується передбачуваними етапами, які йдуть по черзі, адже ваше горе - унікальне
- Аню, вже пройшло більш як три роки, досить себе ховати разом з Сашею, його немає, а ти живеш...Поїхали з нами на море, - подруга ледь не кричала на Аню, яка відмовлялася їхати компанією їх молодості разом.
Коли їм з Сашею було по 25, вони завжди їздили під Одесу з друзями, А вона вже третій рік відмовлялася, бо все їй там нагадувало романтичні подорожі з чоловіком і друзями. Вона свідомо не хотіла туди, бо знала, що так і не увійшла в стадію прийняття втрати чоловіка. Вона не зрадила і на цей раз собі. Там вони мріяли про будинок, а тут, де вона живе зараз, у неї вже була дача, яку вони купили разом за рік до того, як Саша був поранений на Сході і помер невдовзі після цього.
З кожним роком, ніби в пам'ять про їх спільну роботу там, вона висаджувала нові квіти, зробила своїми руками альтанку, а в цьому році вирішила почати копати місце під маленький фонтанчик, щоб звук води нагадував їй літніми вечорами про затишок. Вона розуміла, що Саша не повернеться, але вірила, що її дії можуть потроху вертати той теплий і радісний настрій, який вони створювали разом на дачі. До того ж, коли Сашу привезли у реанімацію після поранення, де він пробув кілька днів перед смертю, він взяв її за руку і прошепотів: не кидай наш дім, там буде добре...тобі....
***
Горе - це не чисті кроки. Навіть не широкі і не впевнені кроки, які нам потрібно пройти. Це один крок вперед і, часом, три назад. Це падіння, після яких треба підійматися. Це жити так, ніби йдеш крок за кроком. А на це потрібно багато енергії і, безумовно, часу. (Ребека Карні).
Хоча попередні шість розділів були пронумеровані "шість потреб смутку", горе - це не чітко структурована прогресія на шляху до лікування. І тому ми можемо попасти в пастку думок про те, що ваша подорож буде передбачуваною і ви завжди будете рухатися вперед.
Звісно, ви чули про стадії горя, які переживає людина, які популяризувала Елізабет Кюблер-Росс у відомому тексті "Про смерть і вимирання". У своїй роботі вона називає п'ять стадій горя, які вона спостерігала у своїх пацієнтів: заперечення, злість, торг, депресія і прийняття. Проте, вона не мала на увазі, щоб ці етапи застосовували до всього горя. Або їх можна застосовувати як стійку послідовність, але тоді їх треба знати і дотримуватися всім, хто сумує.
Зазвичай горе робить боляче тільки спочатку. І це тому, що початкова байдужість оточення врешті решт, йде одночасно з тим, як деякі ваші близькі припиняють про вас піклуватися, бо думають, що вам краще без їх надмірної турботи.
Можливо, ви відчуваєте безліч різних емоцій, які подібно до хвиль йдуть і приходять. І разом з тим, ви можете відчувати не одну потребу смутку. І це очевидно, що люди, які пережили раптову смерть близького, витрачають більше часу і сил на Першу Потребу Смутку, яка звучить як "визнання реальності смерті".
Але ваш особистий і унікальний шлях горя - співчуття до себе. До вашого горя і стану.
Порада дня: проживання смерті близької людини може відбуватися не так, як переживаються інші види горя. Ігноруйте такі стадії, якщо ви бачите, що у вашому переживанні горя інша послідовність. Ніхто не має право давати вам пораду, як краще переживати горе після втрати близької людини на війні.
