«Живіть так, щоб ваші діти, думаючи про чесність та справедливість, уявляли саме вас» (Х.Джексон Браун,з книги «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт»)
Він не має знати про батька, бо йому буде боляче, - каже мені подруга, у якої загинув чоловік на війні. Але я змогла її переконати.
- Коли мені було 5-ть і помер мій дідусь, мої батьки говорили, що він поїхав в Іспанію. Бо дуже любив апельсини. Кожен рік на його день народження я купувала апельсини й чекала, що він повернеться, а коли мені виповнилося 16-ть я показала батькам гроші, які заробила на перекладах в школі за три роки, і сказала, що хочу до нього в гості. Вони сміялись і плакали, але потім сказали, що краще мені купити хороший ноут-бук, бо насправді дідусь помер і я не можу до нього поїхати. В той момент я відчула себе дуже погано і довгий час ні з ким не розмовляла. Розумієш, Аню, ти травмуєш дитину ще більше, знайди час і поясни Михасику, що батько помер, бо війна - це не тільки про красиву форму і веселі відео, де танцюють військові під музику. І чим далі ти тягнеш, тим тобі ж гірше і вашим стосункам.
Коли ми наступного разу зустрілися, Михасик, якому було вже 7 років, сказав мені:
- А я знав, що тато помер, бо мама завжди плаче, коли бачить його фотографію. Але коли вона мені розповіла, що він підірвався у своєму джипі, рятуючи побратимів, я тепер впевнений, що він Герой, бо не боявся навіть під обстрілом везти поранених. Не люблю, коли нас дітей вважають слабкими…
Про дітей часто забувають, коли мова йде про горе. Точніше, не так, їх намагаються захистити від сумної та гнітючої реальності. Як наслідок їм не кажуть правду. Ми старанно приховуємо наше горе, щоб вони не почували себе погано.
Виявляється, за численними дослідженнями сучасних психологів, діти можуть впоратися з чимось поганим краще, ніж з тим, про що вони не знають.
Коли ми не говоримо їм правду, вони відразу ж представляють обставини смерті навіть гірше, ніж вони с насправді.
Діти - дивовижні, стійкі створіння. Розкажіть їм правду. Використовуйте зрозумілі їм слова, але уникайте евфемізмів. Не кажіть їм, що Татусь заснув або Татка забрав Бог. Навчіться використовувати слова «смерть» і «помер». Поясніть їм обставини смерті.
Дітям зазвичай потрібно «дозувати» інформацію. Вам не варто пояснювати кожну деталь відразу. Нехай вони самі прийдуть до вас із питаннями, як тільки будуть готові.
Змоделюйте власну модель горя для дітей. Вони будуть плакати і засмучуватися це нормально.
Одна з кращих речей, які ми можемо зробити для травмованих дітей, оточити їх допомогою поза сім'єю. Коли на сім'ю навалюється горе, відбувається те, що я називаю «ефектом скороварки». У кожного в родині є потреба бути зрозумілим, але немає можливості зрозуміти іншого. В такому випадку, шукайте того, хто подбає про ваших дітей.
Порада дня:
Якщо дитина сумує про смерть, йому знадобиться зустріч з фахівцем. Це дасть вам упевненість в тому, що ви робите все необхідне для своєї дитини.
Джерело:
"Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт».
Авторка тексту:
Катерина Леонова
