- Ми зараз до тебе приїдемо, кажу тобі, щоб ти не втекла! - весело прокричала в трубку Ані подруга Олена.
- Не треба, я нічого не святкую, а якщо ви приїдете, я піду з дому…
Друзі стояли вже за квартал від її будинку з купою подарунків, але почувши її слова по гучному зв'язку, затихли. Аня завжди обожнювала веселі подарунки для друзів. Але так було до гибелі її чоловіка на війні. Її родина і друзі не полишали надію, що зможуть своєю любов'ю її повернути до життя. Навіть без її чоловіка.
Аня вийшла з дому і пішла в парк, купила каву, сіла на лавочку і вимкнула телефон. Перший день народження без коханого Сергія. Сльози почали капати в каву. До неї підсіла літня пані.
- Вибачте, що я вам тут заважаю. Але я думаю, що ви приділите мені три хвилини? Будь ласка? Коли один за одним пішли з життя мій батько, мій син, мій брат, мій чоловік, це був жахливий біль. Хотіла вмерти… Якось зранку під моїм вікном було так гучно, що я подумала про ремонт доріг чи мітинг. Визирнула у вікно і розплакалася. Вперше не від горя…Зараз мені 87 і я ще планую пожити. Бо знаю, що я потрібна людям, які мене люблять.
- Що ви побачили?
- Я побачила серце, величезне як три моїх будинки. Воно було не намальоване - мої учні, яких я виховувала з дитинства вдяглися в синій одяг, бо я любила колір моря, і створили форму серця. Я була вчителькою молодших класів понад 35 років. Я вийшла до них і отримала кошик з сотнями листів, де кожен писав про те, як я змінила їх життя. Хтось став лікарем, хтось політиком, хтось письменником. У всіх були свої діти й вони їм теж про мене розповідали. З того часу я досі виховую дітей цих учнів, і онуків, і праонуків, започаткувавши школу казкотерапії.
В цей вечір Аня написала близька 100 листів всім, хто за цей рік писав і говорив їй слова підтримки. Кожен лист завершувався словами «Дякую за Любов!»
***
"Солдат воює не через ненависть до того, що перед ним, а через любов до того, що позаду"
(Г. К. Честертон. З книги "Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт)
****
Як мудро зауважила Джейн Ховард: "Називайте це кланом, зв'язком, плем'ям, сім'єю. Неважливо, як ви це називаєте і хто ви такі, вам потрібно це". Так, любов сім'ї й друзів надає життю сенс і мету. Пошукайте прояви любові й турботи. Є люди, які люблять вас і хочуть підтримувати.
Деякі з тих, хто вас любить, можуть не знати, чим вам допомогти, але все одно хочуть цього. Відкрийте своє серце і будьте вдячні тим, хто любить вас.
Почуття зв'язку з оточенням може стати відмінним джерелом радості. Коли ви спілкуєтеся з іншими, і вони з вами, ви згадуєте, що вас люблять навіть у дні темряви та горя.
Навпаки, якщо ви втрачаєте цей зв'язок, то страждаєте від самотності та ізоляції. Під тиском песимістичних почуттів, ви можете віддалятись ще більше. Ви починаєте розривати стосунки й робити свій світ менше. Надмірна ізоляція утримує вашу втрату і смуток на місці.
Ви пов'язані зі своєю сім'єю і друзями в колі, без початку і кінця. Коли ви дозволяєте собі бути частиною цього кола, ви знаходите своє місце. Ви розумієте, що є важливою частиною чогось цілого.
Порада дня:
Дістаньте записки, листи або перечитайте повідомлення, які ви отримували від людей, які про вас піклуються. Перечитайте їх, нагадайте собі про те, що вас люблять. Потім зателефонуйте комусь, кого любите і подякуйте за те, що вони є у вашому житті.
