«Ніяких правил або рамок. Горе - це індивідуальна справа. Як відбиток пальця.  Робіть те, що вашій душі здається правильним» (Невідомий автор)

«Досить нити, ти - чоловік» - Юрко часто читає такі фрази в інтернеті або чує у фільмах. Йому вже 14 ять років, але і досі він час від часу, попри активність в школі або допомогу рідним, відчуває себе зовсім маленьким і беззахисним. Він знає, що може дати відсіч навіть хуліганам  на вулиці, бо займається вільною боротьбою майже 5 років. Він високий і міцний для свого віку. Та чомусь. Чомусь інколи  ввечері в ньому ніби відкривається краник. Він йде в кімнату. Обіймає фото батька. І просто ридає. В цей момент ніхто не може, здається, підступитися до його рани в серці. Мама попросила його поїхати в табір для дітей полеглих Героїв. Він не дуже вірить, що його там зрозуміють. Зі своїм батьком, який був таким же великим і міцним морським піхотинцем, він ніби проживав кожен день пліч-о-пліч. Навіть в день загибелі, батько написав йому: «Ти сильний, але вміння визнавати, що ти не безсмертний, зробить з тебе дійсно воїна». 

Батько любив філософію. І якось гармонічно вплітав її все життя у спілкування з сином. 

    ***

Унікальний шлях горя залежить від багатьох факторів, на які  варто звернути увагу. Ви можете думати, що у всіх все однаково, а от у вас - ні. Розгляньмо ці фактори: 

1) В яких відносинах ви були з полеглим? (Це визначає рівень вашого зближення, довіри)

2) Якого віку він або вона були і скільки ви провели часу разом? (Хтось прожив з полеглим 30 років, а хтось п'ять. Чим довше живеш з людиною, тим краще її або його знаєш)

3) Якими були обставини смерті? (Якщо ви знаєте всі деталі, то це часто важче, ніж не знати. І - навпаки)

4) Культурне походження? (Якщо ви разом проводили багато часу, читали книги або гуляли чи дивилися фільми, це прив'язує одне до одного, бо були спільні інтереси)

5) Релігійні або духовні вірування? (Можливо, одна церква, або можливо, люди любили одного письменника чи поїздки в ліс)

6) ваша стать та вік (жінки та чоловіки по-різному можуть прив'язуватися до полеглої людини. Наприклад, стосунки мами та сина - це одне, сина і батька - це інше)

7) яка у вас система підтримки: друзі, родичі, діти або батьки? Ваші хобі або освіта? (Якщо у вас є коло тих, хто розуміє або ті, хто теж розділяє ваше горе, це добре, Але буває, що людина залишається на самоті)

Через ці та інші фактори жодна смерть не викликає такого самого горя, як інша. Навіть дві військові смерті можуть викликати дві різні реакції у друзів та родичів.

Не варто планувати чіткі очікування від  думок, почуттів або поведінки своєї чи інших. Крім того, якщо у вас є родина і друзі, які сумують не так, як ви це уявляєте або хочете цього, пам'ятайте, що кожен сумує по-своєму. У кожного горя, суму чи болю свій шлях. Ми всі різні - і в щасті, і в горі.

Порада: поспілкуйтесь з кимось, кому ви довіряєте про горе і смуток від втрати близької людини на війні. Можливо, спосіб, у який горює інша людина відрізняється від вашого. Порівняйте ваші думки та почуття, поговоріть.

P.S.     Юрко поїхав у табір влітку. Після спілкування з хлопцями та дівчатами, які інколи не хотіли навіть говорити, бо їм було боляче, він почав задумуватися, що  його горе - унікальне, але й у кожної дитини, яка більше не побачить маму або тата, воно теж особливе. Була Марина, яка боялася плакати, щоб над нею не сміялися.А був Сергій, який все ще вірив, що батько живий і не хотів довго визнавати, що могила справжня. Завдяки спілкуванню з однодумцями, після повернення додому, Юра сміливо говорив всім: "У кожного свій біль, і кожен має показувати його так, як захоче. Але це не значить, що ми, діти Героїв, завжди слабкі. Ми - сильні, а тому можемо дозволити собі інколи бути слабкими".

Авторка: Катерина Леонова

Джерело: «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт»