TAPS-Ukraine

МЕДІА І ВОЄННА ВТРАТА: ЧИ ТРЕБА РОЗПОВІДАТИ СВОЮ ІСТОРІЮ?

image

«Є люди, які забувають мету існування армії. Армія існує не для реклами війни, а для нашої готовності до миру»

(Рональд Рейган, з книги «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт»).

В Україні зараз майже всі медіа пишуть і говорять про загиблих, адже щодня відбуваються атаки на різні області з боку росії ударними БПЛА, тактичною та балістичною зброєю, що приводить до щоденних смертей цивільних і військових. Тому, писати про гибель внаслідок воєнних дій вже стало сумною, але водночас, необхідною традицією. Головна мета такого розголосу  - можливість донести до читачів або глядачів історії  людей, яких вбила ворожа армія у правильному форматі. У випадку з полеглими військовими - це ще одна можливість увіковічити їх подвиг з захисту своєї Батьківщини для майбутніх поколінь. Адже ціна, яку ми платимо за здобуття Перемоги - занадто велика, щоб мовчати про наш біль. Бо  це біль, який ми переживаємо в процесі боротьби, і якому поки ще не видно кінця.   Якщо ви родина полеглого захисника і поки що не готові говорити про нього, дайте собі час і скористайтеся нашими порадами, будь ласка. Якщо ви маєте потребу розповісти про рідного воїна історію, робіть це або шукайте тих, хто вам допоможе

***

- Дуже часто гибель на війні стає новинами для перших сторінок або шпальт. Ми постійно чуємо про подібні випадки по телебаченню, радіо, в соціальних мережах або на сайтах. На жаль, такий феномен заважає особистому простору багатьох родин. А неправильні питання або надмірна цікавість роблять ретравматизацію. До таких матеріалів треба ставитися з особливою етичністю і обережністю. В першу чергу, це мають пам'ятати представники медіа 

 - Аудиторія може, так би мовити, «претендувати» на вашу втрату. Особливо це стосується таких військових, які були вже відомими публіці до війни - музиканти, діячі культури, письменники. Та ви завжди можете відмовитися від коментарів, якщо не хочете ділитися особистим життям. Зосередьтесь в такому випадку на собі й родині. Якщо не хочете давати інтерв'ю, займіться чимось приємним і важливим саме для вас - соціальне, емоційне, духовне та фізичне здоров'я. Якщо ваша близька людина була відома тільки вашій родині і друзям, але нею зацікавилися чеерез її бойовий шлях, ви також  можете не хотіти про це розповідати, але тут мають право на розповідь вже його побратими, які теж є його "воєнною родиною".

- Інколи люди втрачають людей, які скоїли самогубство після війни. Про таке взагалі не багато хочуть говорити. І ви маєте також право ігнорувати зацікавленість від медіа.

-  Є такі випадки, коли родини навпаки хочуть і прагнуть розповісти історію полеглого бійця. І якщо ви потребуєте в пам'ять про близьку людину залишити його вчинок та його особистість в історії світу або країни, то ваша можливість говорити про нього/неї та про себе навпаки допоможе пережити горе втрати. Головне, робити це за бажанням власної душі. 

- Ви маєте право поставити свої кордони у спілкуванні з представниками медіа. Якщо ви не хочете особисто спілкуватися, оберіть людину, яка стане вашим тимчасовим прессекретарем. Ви навіть можете залучити адвоката. Юридичні аспекти ще більше виховують медіаресурси, які починають поважати ваше право мовчати або давати тільки обрану вами інформацію.  

- Не ігноруйте залучення у випадку конфліктів з медіа щодо контенту правозахисні організації вашого міста або регіону. Дуже часто вони працюють на громадських засадах і їх мета - захист прав своїх клієнтів, який базується на дотриманні норм міжнародного права і боротьбу за вищі цінності у захисті прав людини. 

- Оберіть формат, який вам цікавіший  - аудіо, відео, фото або текст, і розкажіть вашу історію.

- Зверніться до  організацій, які допомагають родинам полеглих військових - вони зможуть вам допомогти розібратися з вашими почуттями та сумнівами, а завдяки спільноті однодумців, вам стане простіше висловити ваші справжні почуття та бажання щодо власного життя після втрати. 

Порада дня: подумайте і зробіть свій власний висновок щодо процесу спілкування з журналістами: чи хочете ви зробити історію вашого захисника публічною? Якщо ні - ви вже знаєте, що робити. Якщо так - просто напишіть кілька звернень у місцеві ЗМІ про те, що хочете видати сюжет або статтю. 

Джерело:

"Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт».

Авторка тексту:

Катерина Леонова