«Горе - це не розлад, хвороба або ознака слабкості. Це емоційна, фізична, духовна потреба. Горе - це ціна, яку ви платите за любов до людини, яка померла» (Ерл Гроллман).
Микола, а може вже досить соплі розвозити? - бабуся часто повторює ці слова 12-річному онуку, який любить гортати дитячі фотографії свого татуся. Вона і сама переживає через смерть сина на війні, але вважає, що треба хлопчика виховувати в стилі жорсткому і чоловічому, адже "чоловіки не плачуть". Та мама Миколи, кризовий психолог, а це дає Миколі розуміння, що бабуся живе старими уявленнями про те, що його горе - це сором і біда, адже в її юності чоловіки ніколи не плакали. Втім, Микола знає, що бабусі теж важко. Тому час від часу замість посваритися, він купує їй шоколадку і каже: "Це тато тобі передає до чаю і сказав, що любить тебе". І тоді бабуся починає плакати та обіймати онука зі словами: "Ти тепер все, що залишилося від синочка у мене, я тебе люблю".
Сучасне суспільство, яке обожнює позитивне мислення, зробило все можливе, щоб нав'язати людям провину за почуття горя і смутку. І така тенденція як раз є хворобливою і помилковою. Вона схожа на танці на кістках або ритуали деяких племен, коли на похованні люди весело танцюють або влаштовують цілі обіди на цвинтарях. Можливо, комусь від таких способів прощання і добре. Але, наприклад вам таке не підходить.
Давайте переліземо найбільші помилки:
- Я повинен бути сильним і триматися»(таке не можна говорити, бо людина фізично може не мати змогу до певного часу бути сильною)
- Сльози - це ознака слабкості (ні, сльози корисні, коли слова не втішають і навіть є вираз «поплач і стане краще»)
- Я маю перемогти горе (тобто горе - це якийсь страшний ворог, з яким необхідно боротися, але не факт, що його можна перемогти? Ні, горе - це стан, який людина має пропустити через серце і потім повільно відпускати)
- Чим травматичніша смерть, тим швидше мені треба залишити спогади про неї позаду (якщо силоміць стирати спогади або робити вигляд "цього не було", вони залишаться непрожитими, а одного дня вибухнуть у вигляді неочікуваних сліз і страху)
- Всі кажуть, що вже досить плакати й страждати, бо пора вертатися в життя нормальне (тобто наше горе - є для когось таким, що дратує і здається ненормальним. Напевне, таке кажуть ті, хто ще не переживав втрату рідних або дійсно купився на гачок «танцю на кістках»).
На жаль, саме такі от твердження змушують тих, хто втратив близьких, дуже часто відчувати провину або сором за ті сумні думки та почуття, які комусь здаються вже недоречними
Висновок: ваше горе - це ваше особисте горе і ваш простір, в якому ви живете. Тому дозвольте собі горювати стільки, скільки вам хочеться. Дайте горю бути справжнім.
Порада дня: згадайте слова, які найбільше ранили вас від інших людей, поки ви переживаєте горе по втраті близької людини на війні. Розкажіть про це комусь, хто зрозуміє.
Авторка: Катерина Леонова
На основі книги «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт».
