«Лише коли хтось близький і дорогий залишає вас, ви починаєте відчувати серйозну трагедію смерті. Навіть тоді природа пом'якшує перший шок. Думка, «його більше немає» не несе такої завершеності і сталості, яке приходить тільки в кінці, з беззаперечним розумінням, що «ми більше ніколи його не побачимо»
(Генерал Джиммі Дулітл, з книги «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт»)
Олена і Дмитро втратили доньку Аню, яка була військовим медиком. Її евакуаційний автомобіль був обстріляний росіянами з танків в обід. І в цей страшний день вони разом з онучкою як раз чекали, коли мама вийде на відеозв’язок ввечері, щоб розповісти казку про героїчних козаків, які боронять Україну. Дмитро розплакався відразу, але пообіцяв більше цього не робити при онучці. Він щодня переглядав дитячі фото з донькою і хотів говорити про неїз дружиною. А Олена відразу після поховання, ніби відсторонилася від всіх, але взялася за підготовку онучки до школи. Одного дня вона дуже спокійно сказала чоловікові: «Я все розумію, хоч і мовчу, крім одного - я ніби нічого не відчуваю, ніби нічого не відбулося, а Аня просто поїхала на роботу далеко. Тепер я просто живу, працюю, виховую онучку, але в мене немає ніяких почуттів - ні жалю, ні страху, ні горя…щось не так зі мною».
- Відчуття шоку, байдужості, недовіри - спосіб, яким природа нас тимчасово захищає від повної реальності раптової насильницької смерті. Такий спосіб оберігає нашу психіку і дає можливість вижити в перший час.
- Ми часто думаємо: «Я прокинусь, і всього цього не було». Горе на ранніх стадіях відчувається як сон.
- Вашим емоціям просто потрібен час, щоб зрозуміти все, що сталося.
- Навіть якщо ви просунулися трошки далі від цих початкових почуттів, не дивуйтеся, якщо байдужість може з'явитися знову. Різні знакові та пам’ятні події: дні народження, свята або річниці можуть знову викликати таку реакцію, яка потрібна, щоб вберегти вас від страждання.
- Часто це переходить межі того, що ми вважаємо «нормальним» шоком. У нас стається те, що називається психічним онімінням, відключенням емоцій.
- Ваше відчуття того, що «це відбувається не зі мною» може зберігатися місяцями, навіть роками.
- Будь ласка, не чекайте багато від себе і від своєї здатності «нормально»функціонувати у світі, який вас оточує.
- Давайте думати про шок і байдужість, як про пов’язку, яку ваша психіка наклала на вашу рану. Ця пов’язка має захистити глибоку рану, щоб вона загоїлася і затягнулася. Тільки після того, як почнеться лікування і на рані утвориться кірка, пов’язку можна спробувати зняти.
Олено, дивись, який букет намалювала онуця, - гукнув чоловік з кімнати, де онучка влаштувала собі міні-куток живопису. Після втрати мами їй дуже подобалося малювати щодня. Олена зайшла неквапливо у кімнату, посміхнулася і сказала:
- Я тепер теж малюю з нею, це квіти, які я намалювала для Ані. Назву її «Квіти для донечки».
Вже кілька тижнів Олена з онукою багато говорили про Аню і вирішили намалювати 30 картин, з різними квітами, щоб зробити маленьку виставку в пам’ять про близьку для всієї родини людину. Бійці називали Аню «Квітка», бо вона завжди була радісна. А в цьому році їй виповнилось би 30 років….
Порада дня:
Якщо ви відчуваєте себе байдужим, скасуйте усі важливі справи, де потрібно концентруватися та приймати важливі рішення.
Дайте собі час зібратися з думками. Почуття повернуться в потрібний час. І це необов’язково погані почуття.
Авторка: Катерина Леонова
