«Горе як океан. Воно приходить хвилями: то припливає, то відпливає. Іноді вода тиха. Іноді бушує. Все, що ми можемо зробити - це навчитися пливти» 

(Вікі Харісон, з книги «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт»).

Дружина нашого побратима удавала, що в її житті нічого не змінилося. Хоча всі знали навколо, що вона втратила на війні коханого чоловіка. Вона ніби заборонила собі сумувати при всіх, а коли була наодинці, то постійно плакала і все менше хотіла з кимось бачитися. Це ми взнали від її доньки. І тоді ми приїхали до неї в гості, поговорили й пояснили, що ми всі, як і вона продовжуємо жити, і у кожного з нас свій біль. Якщо ми будемо згадувати про Василя і разом сумувати, то станемо розуміти одне одного краще. Але не варто закриватися від світу, ховати своє горе…бо потім буде гірше - розповідає Олег, найкращий друг Василя, який пообіцяв  побратиму взяти опіку над родиною, якщо він загине. 

• Горе - це те, що ми в першу чергу відчуваємо, коли помирає близька людина. Горе ніби поселяється всередині і не хоче нас відпускати.
• Смуток є зовнішнім проявом горя. Він виражається у вигляді розмов про смерть, ведення щоденника, участі у групах з тими, хто переживає схоже горе, спілкуванні з тими, хто переживає подібне. Завдяки смутку ми дозволяємо горю вийти назовні.
• Всі переживають горе по втраті близької людини. Але якщо ми прагнемо зцілення, нам треба сумувати. 
• В цих порадах, які ґрунтуються на основі книги, всі аспекти націлені на те, щоб допомогти вам сумувати через висловлювання своїх почуттів щодо горя, яке вас травмувало. Ми хочемо навчити вас вивільняти горе і сум назовні. А також радимо сумувати поруч з іншими, що означає лікуватися і відновлюватися. І це не прояв слабкості, а показник вашої сили.
• Сумуйте по втраті, але залишайтеся чуйними та уважними до своїх власних потреб і мрій, які бувають у живих людей, які переживають смерть близьких.  
• Вам необхідно ставитися до себе зі співчуттям і турботою, місяцями, а можливо, і роками. Сам час по собі не загоює рани, але на їх лікування потрібен час, який ви маєте використовувати. 

Порада дня: 

Спитайте у себе сьогодні «Чи зміг/змогла я дозволити собі проявляти сум через втрату близької людини чи заборонив собі?» І якщо заборонили, то тепер маєте дозволити, щоб знайти сили жити далі.