«Я знаю ось що: існують об'єктивний годинник і суб'єктивний годинник. Це ті, що ви нібито носите всередині свого зап'ястя, там, де стукає пульс. Вони відраховують ваш особистий час, даний час, яке вимірюється в ваших відносинах із пам'яттю» (Джуліан Барнс)
Для Тамари та Олексія смерть сина на війні була тою точкою неповернення до попереднього життя, яку вони без слів домовилися зберегти. Попереднє життя родини було, як вважали їх друзі, беззаперечним святом і дивом. Всі важливі дати та свята, річниці і ювілеї, дні народження трьох онуків, змагання їх сина Юри, який з дитинства обожнював бігати і їздити на велосипеді. Він навіть започаткував велоклуб у їх селищі і пересадив з авто мінімум три десятки лінивих «неспортстменів». Одного дня старший онук, якому вже виповнилося 17 років і який готувався вивчати психологію в столичному університеті, не витримав такої ізоляції бабусі та дідуся, прийшов, поклав великий аркуш паперу на стіл і сказав: «Пишіть, якими ми були всі до смерті батька і якими стали тепер. Нас тепер нема як родини…А він би так хотів, щоб ми жили далі і підтримували одне одного…»
Тамар і Олексій розсердилися через такий бездушний вчинок, але ввечері написали дві колонки: "до" та "після" втрати. І потім здивовано подивилися на списки. В першому було мінімум 30 пунктів, від яких вони навіть сміялися і згадували, як онуки впали в борошно на святі хліба або як Юра надув великий басейн на день народження батька, а песик Сірко за секунду його прокусив і вода облила майже весь сад і город, а ще, як Юрко навіть з фронту придумував спосіб прислати всім подарунки і записав на телефон вітальну пісню про Різдво. В списку "після" було лише три пункти: день народження та день смерті Юри, регулярне відвідання цвинтаря і догляд за могилою. Напевне, онук мав рацію…їх Юра б хотів, щоб родина жила далі…
Наступного дня вони запросили невістку й онуків до себе і запропонували разом поїхати на пікнік, адже починалося тепле літо
А 1 червня, у День захисту дітей, Юра завжди святкував на річці з дітьми та батьками, бо це був його день народження.
* Коли раптово помирає кохана людина, життя миттєво ділиться на «до» і «після». Є життя «до» цієї смерті, а тепер почалося ваша життя «після». Ніби ваш внутрішній календар занулився до позначки прийняття такої серйозної втрати.
* Багато травмованих у смутку не замислюючись можуть сказати, скільки минуло років, місяців і днів з тих пір, як вони втратили кохану людину.
* Таке сприйняття часу є абсолютно нормальним. Ви не божевільні! Ваш мозок і серце просто придумали нову тимчасову систему.
* Абсолютно нормально, що нова система обчислення часу проявляється в повсякденній мові.
«Скоро Різдво. Мій син помер чотири Різдва тому»
«Завтра була б п'ята річниця нашого весілля»
«Тепер я старший, ніж був мій брат на момент своєї смерті».
Такі фрази дають іншим зрозуміти, наскільки для вас важливі ці моменти.
Порада дня:
Візьміть аркуш паперу, поділіть його на дві половини: «До» і «Після». Протягом десяти хвилин пишіть усі свої думки, які належать до кожної колонки. Подумайте над життя до та після. Можливо, ви готові щось змінити?
Авторка: Катерина Леонова
Джерело: «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт»