"Горе переписує вашу телефонну книгу» (Невідомий)
Після втрати сина на війні Марина не могла ні з ким говорити: подруги не знали, як допомогти. З чоловіком теж було важко - він говорив «сльозами горю не допоможеш», хоча йому теж було важко.
Якось зранку її набрала подруга, у якої на війні загинув брат і запросила на пікнік родин полеглих військових. Марина не розуміла, як можна відпочивати, коли так болить серце і нема бажання жити. Але вона розуміла, що втрачати нема чого і наступного дня приїхала у парк. Вже під вечір їй здалося, що на серці стало затишно. Вона спілкувалася з жінками, в житті яких сталася така ж біда…Вони згадували своїх дітей, батьків, чоловіків та те, якими ті були і яким стали в дорослому житті. А головне - вони пишалися ними, за їх сміливість. У кожної була своя історія героїчного вчинку полеглого. Марина теж згадала, як її син змалечку захищав тих, хто слабше. І його вибір йти захищати країну тепер став їй більш зрозумілим. Вона ніби нарешті прийняла його вибір, який раніше їй здавався помилковим.
На шляху смутку і в житті зажурених Бонні Керролл випала честь бути радником. На своєму досвіді вона зрозуміла, що всіх людей можна поділити на три типи, коли справа стосується підтримки у переживанні втрати.
Перша третина людей виявиться дійсно чуйними помічниками. Вони переповнені бажанням зрозуміти вас і ваші унікальні думки та почуття. Вони готові зануритися у ваш біль, але без бажання прибрати його. Але вони будуть вірити у вашу здатність зцілитися.
Друга третина у вашому житті буде ставитися нейтрально. Вони не допоможуть, але не заважатимуть вам страждати. Це «не їх історія» так би мовити. Так в сучасному світі дуже часто відбувається серед людей: доки їх не торкнеться, вони зберігають нейтралітет.
Третя третина - небезпечні люди. Вони будуть говорити за вашою спиною або відкрито засуджувати, намагатися прибрати ваше горе і збити вас з вашого унікального шляху зцілення. Вирази на кшталт: «життя триває», «досить нити, краще пішли в кафе», «не ти один/одна такі» деморалізують і роблять вас вразливими. Відбувається знецінювання ваших почуттів.
Шукайте однодумців серед друзів або родини. Інколи такими людьми стають нові люди, які пережили те ж саме. Або ті, хто розуміють і відчувають ваш біль, а згодом можуть давати імпульс і мотивацію до перевтілення вашого суму у світлу пам'ять. Як правило - це спільноти родин полеглих військових.
Порада дня: пошукайте вже сьогодні подібних однодумців, які розуміють, що таке мова втрати. Спілкування у спільноті людей зі схожими проблемами зближує, дає підтримку і розкриває серце до змін.
