«Вшанування полеглого - це нагорода за те, що він віддав» (Кельвін Кулідж)

Марія два роки чекала, коли знайдуть тіло її чоловіка після загибелі під ворожим КАБом. Але вірила, що він живий. Коли їй подзвонив командир і повідомив, що її Сергія було поховано як «тимчасово невстановлений», а тести ДНК збігся і це точно він, вона лише відповіла: "Сергій живий, а ви робіть що хочете. Через деякий час родина вмовила її забрати урну з його прахом, адже він писав у заповіті, що хотів би бути відданий вогню і розсіяний над Кримом. Марія з сином вирішили все ж таки прийняти те, що батько більше не повернеться, але… про всяк випадок, частину урни вони через знайомих відправили в окупований росіянами Крим, де його розвіяли недалеко від Алушти. А частину вона залишила вдома на той випадок, якщо Сергій все ж таки повернеться і вони взнають, хто ж це дійсно помер і кого спалили. 

Попри це все, вона продовжувала жити і шанувати пам’ять, створили петицію, щоб на його честь назвали вулицю рідного міста і повісили табличку на його школі, а ще вона щовесни висаджувала дерево в парку, бо Сергій вважав, що дерева мають набагато більше права жити на цій Землі, ніж будь-хто, адже за його словами «в деревах живе Бог, а ще вони є дуже корисними й не несуть ніколи біди людству. Крім форс-мажорів, в яких винні самі люди…»

Іноді так буває, що рідні не мають доступу до тіла або його неможливо відновити. По суті, коли ви бачили рідну людину, він або вона були живі, красиві, здорові…І це унеможливлює той факт, що він міг померти. Ви можете не вірити в те, що спалили в крематорії або поховали на цвинтарі саме вашу рідну близьку людину.

А інколи проблема полягає в тому, що ваші думки ніби змушують вас уявити, яким же було тіло, а уява може погіршувати реальний стан речей. 

Авторка (Бонні Керролл) часто каже, що наші голови можуть впоратися з тим, що ми знаємо або бачили, але не можуть впоратися з тим, чого ми не бачили і що тримає нас в таємниці. 

Отже, прочитайте детально звіт про розтин. Повірте, лікарі в цьому питанні не можуть писати не правду, бо це порушення закону та етики.  Можете попросити когось, кому довіряєте прочитати звіт і розповісти вам словами. Так ви дізнаєтеся, як виглядають травми та поранення. 

Якщо є доступ до фотографій з тілом, і у вас є сили та бажання, подивіться їх з людиною, якій довіряєте і яка може вас підтримати, маючи на це ресурс. 

Також, можете поговорити з медсестрами та лікарями, які могли бачити тіло і працювали з ним. 

Порада дня: 

Якщо у вас досі є думки та почуття про те, що ви не бачили тіло полеглого, поговоріть про це з тим, хто може і хоче вас послухати. Іноді навіть занепокоєння або почуття провини, які ви висловили, допоможуть послабити тривогу або страх, відчай або сум.

 Ви завжди зможете найти того, хто знає, яким було тіло вашої рідної людини в момент смерті і після. 

Говоріть про те, що вас непокоїть. Інколи це може бути фахівець - психолог або психотерапевт. 

Авторка: Катерина Леонова

На основі книги «Зцілення зболеного серця після воєнної смерті. 100 практичних порад для рідних та друзів», Бонні Керролл, Доктор Алан Вульфелт».